Ось і настав довгоочікуваний момент, щоб познайомити наших читачів з Єлизаветою — @2haru_film.
Хоча ні, для початку хочу привітати Лізу з народженням дочки! Адже ваша вагітність як мене, так і інших ваших давніх читачів сильно здивувала. У цьому завершальному інтерв’ю міні-проекті про життя українок в країні ранкової свіжості ми поговорили про вагітність в Південній Кореї, пологи, сім’ю та чоривон.
Як ви познайомилися з чоловіком? Чи були труднощі у відносинах з боку корейської сім’ї?
Познайомилися ми банально: в інтернеті. Я в той час вирішила відновити самостійне вивчення корейської, тому зареєструвалася на одному з популярних тоді сайтів з обміну мовами (вказувати назву програми не стану, бо наскільки мені відомо, зіпсувалося, нехай і в той час там вистачало сумнівних особистостей). Там мені й написав «чоловік без аватарки», мій майбутній чоловік.
Особливих труднощів у відносинах з корейською сім’єю я не зазнала, до мене з самого початку були позитивно налаштовані. Думаю, вплинуло ще знання мови (хоч якесь). Мені здається, зараз інтернаціональні сім’ї сприймаються вже менш агресивно з боку корейських батьків. Хоча залишилося, звичайно, чимало консервативних сімей. Покладаючись на свій досвід і досвід знайомих чи подруг в Кореї, можу сказати, що нас всіх прийняли добре.
Ви ведете свій блог в Instagram вже деякий час. Як до цього ставляться ваші близькі, коли ви вмикаєте камеру?
Блогом я свою сторінку назвати особливо не можу. Просто завела Instagram як особисту сторінку і з часом там зібрався мій «вузький круг людей».
Близькі що до Instagram, що до YouTube ставляться спокійно. Оскільки з першого мого дня в Кореї звикли, що я завжди щось знімаю.
За той період, поки ви живете в Південній Кореї, чи відчуваєте ви себе там чужою? Це також стосується мовного бар’єра і відмінності культур. З якими труднощами доводиться стикатися?
Мені здається, що я і через 10 років не відчую себе тут “своєї”. Це більше не через відмінності культур, а через відносини з боку людей. Для них я завжди буду іноземкою. Як мінімум, через зовнішній вигляд.
Що стосується мовного бар’єра — тут дійсно важко жити без хорошого знання мови. У мене середній рівень, тому я себе в цілому відчуваю досить комфортно, але банківські й документні питання завжди вирішує за мене чоловік, без нього мені було б важко з моїм рівнем корейської мови.
Як змінилися ваші стосунки з чоловіком після шлюбу? Що ви цінуєте у своїй другій половинці найбільше?
Відносини з чоловіком після шлюбу змінилися кардинально. Ми ніби перейшли на наступний рівень. Безумовно, у цьому є як свої плюси, так і мінуси. Адже зникає романтика, побачення і подорожі зводяться до мінімуму. Але зате ви стаєте більш близькими людьми, сім’єю, обидва більше докладаєте зусиль і більше думаєте про майбутнє.
Що я ціную найбільше?
Думаю, найбільше мені імпонує така якість чоловіка, як “сім’янин”. Для нього сім’я має величезне значення.
Як проходить ваша вагітність в Кореї? Чи раді ви народжувати в чужій країні й чи є осудливі погляди?
Вагітність в Кореї розчарувала через банальні речі. Наприклад, те, що ніхто не поступається місцем у транспорті. Навіть місця призначені для вагітних постійно зайняті НЕ вагітними. Але це дрібниці, був і позитивний досвід. Із засудженням не стикалася жодного разу.
Що ви можете сказати про корейську медицину та її участь у вашому житті? Період проживання в чоривоні (조리원 — післяпологовий центр), наприклад?
Мені в цілому сподобалося, як пройшли пологи. Спочатку я наслухалася історій від наших дівчат і готувалася до гіршого. Але за підсумком все пройшло добре. Ввічливий і турботливий персонал, комфортні половогі та післяпологові палати. Перед пологами обговорюються питання про анестезію та самі пологи: природні або кесарів, викликати пологи або чекати природних — враховуються усі ваші побажання. Плюс до всього смачно годують! На цей момент корейський пологовий будинок — це єдина лікарня в Кореї, де у мене було мінімум розчарувань.
У чоривоні мені не сподобалося і відчувала я себе там не комфортно. Дуже шкода витрачених грошей, адже вийшло близько $4,5 тис. за 2 тижні. Але, як я зрозуміла, нам просто не пощастило з центром. В інших і ціни приємніші, і умови в декілька разів кращі! Ми обирали покладаючись на хороші відгуки на сайті і зручне розташування, адже він знаходився в 5-ти хвилинах від нашого будинку.
Найбільше розчарувало ставлення персоналу. За ввічливими посмішками й удаваною приязністю ховалася байдужість і особиста вигода. Багато працівників намагалися “сплавити” дитину матері при будь-якому зручному випадку, хоча в їх обов’язки входить догляд за дітьми, адже “чоривон”, в першу чергу, орієнтований на відновлення матері після пологів. Але в нашому випадку дитина майже 24/7 був з матір’ю і іноді її забирали, щоб я передихнула. Знову ж таки, це особисто мій досвід.
За моїми спостереженнями, кореянкам-сусідкам не так часто приносили їх дітей. Можливо, вони про це попросили. Але на фоні кореянок, які прогулювались чоривоном від одного масажера до іншого, я з кімнати не виходила. Було дуже складно та я за тих 2 тижні шалено втомилася.
Так само дуже засмучувало те, що дитина постійно плакала через те, що болів живіт. Я всіляко намагалася розпитати робітниць, намагалася якось вирішити проблему, але чомусь всі, як один, з ввічливою посмішкою на обличчі говорили мені, що справа не в цьому і потрібно просто погодувати дитину. На їхню думку, якщо у дитини немає температури від 38 — значить, все в порядку. Годівля від усіх недуг. Таким чином, моя дитина почала переїдати та тепер у неї на першому місяці життя вага перевищує норму, і це при тому, що народилася вона абсолютно невеликою навіть по корейським міркам.
Звичайно, світ не без добрих людей. Був персонал, який щиро любив свою роботу і всіляко мені допомагав з малятком.
З плюсів — шикарне трьох разове харчування та два невеликих перекусів. Їжа смачна, готують добре. Також, кожен день вашу кімнату прибирають. Речі на прання ви теж здаєте і вам приносять чисте. А найбільший плюс чоривона — фахівець допомагає налагодити грудне годування. Це досить складний і болісний процес. Але в чоривоні протягом усього часу породіллям намагаються полегшити життя: кожен день огляд, масажі, допомагають привчити дитину до грудей.
Корейці пишаються культом їжі та постійно про неї говорять. Але чи готуєте ви українські страви вдома, або це виключно рис та корейські закуски? Розкажіть, будь-ласка.
Корейці дійсно схиблені на їжі. Щоб це зрозуміти, достатньо ввімкнути будь-яку програму по TV. Будь це дорама, шоу про айдолів чи передача про природу і гори — там обов’язково покажуть їжу і як хтось смачно її поглинає.
Вдома часто у нас корейський стіл. Так простіше. Ціни на наші продукти досить високі, та й багато інгредієнтів дістати якщо не неможливо, то дуже складно. До того ж мій чоловік не особливий поціновувач нашої кухні, як і, на жаль, більшість корейців. Для них наша їжа прісна та дієтична, без яскраво вираженого смаку.
Дружини іноземців діляться на два типи: або вони стають домогосподарками, або після університету/пологів виходять на роботу. Як у вашій родині?
У нас трохи унікальний випадок. Коли я приїхала в Корею, спочатку я не могла працювати, так як віза не дозволяла цього. Але я знайшла для себе вихід — взяла учнів і почала викладати корейську онлайн для початкового рівня.
Пізніше, коли я отримала візу дружини, у мене нарешті були розв’язані руки, але тоді вже був розпал пандемії, а слідом прийшла вагітність і всі плани пішли коту під хвіст.
В цілому чоловік спочатку не хотів, щоб я працювала на якихось складних підробітках. Бо щоб іноземцю отримати хорошу роботу, потрібно як мінімум відмінне знання мови та вища корейська освіта. Але примірявши на себе роль домогосподарки я зрозуміла, що це взагалі не моє, так що почекаю, поки донька трохи підросте і буду шукати якусь підробітку, запишуся на курси.
Як проходить ваш звичайний день?
З народженням доньки — досить одноманітно. Ти 24/7 прив’язаний до дитини. Однак все одно намагаюся приділяти хоч трохи часу собі та хобі. Спасибі свекрусі, яка часто приходить і допомагає з Соль А.
Як вважаєте, ви вже повністю адаптувалися в Південній Кореї? Чи є у вас причини залишатися тут все життя або повернутися в Україну?
Період адаптації у мене був близько пів року. Спочатку кілька місяців була ейфорія від приїзду сюди, а потім почалася депресія, або той самий період адаптації.
Зараз вже все нормально, але я вважаю, що повна адаптація — це коли ти самостійно можеш вирішити питання будь-якої складності, а я поки що не досягла такого рівня.
Поки повертатися в Україну не планую, але і не впевнена, що хотіла б прожити в Кореї все своє життя.
Як часто ви відвідуєте рідних в Україні? Були плани пожити з чоловіком в рідній країні?
За планом збиралася відвідувати рідних 1~2 рази в рік, але з відомих причин не була на Батьківщині вже майже 2 роки.
У найближчі роки переїжджати в Україну точно не плануємо. Тут нас тримає робота чоловіка і його літні батьки. Але в майбутньому все можливо!
Що важливо запам’ятати раз і назавжди, перед тим як будувати інтернаціональні відносини?
Довго думала над цим питанням. Як на мене, немає ніяких правил. Корейці — такі ж люди, як і ми! Важливо це розуміти й не тішити себе ілюзіями, надивившись корейських серіалів. Так само важливо розуміти, що в таких відносинах більше труднощів: відстань, мовний бар’єр та відмінності культур.
Хочу висловити подяку всім учасницям проекту і побажати завжди бути здоровими та щасливими в тому місці, де ви зараз перебуваєте.
Журналістка Вікторія Головач
Також вам буде цікаво, International Couple Love Story #1: інтерв’ю з Іриною.
Та, International Couple Love Story #2: інтерв’ю з Оленою.
6
