Водорості кім — їжа, яка не тільки обожнювана корейцями, але і може прийтися до смаку ледь не кожному іноземцю. Окрім смакових якостей водорості також поживні та містять низку корисних речовин, таких як протеїн, йод, вітаміни, зокрема груп В та А, мінеральні речовини. Відомо, що такими, але дещо видозміненими морськими водоростями харчувались ще в період держави Сілла. Тоді їх називали «хее» чи «хете», що у перекладі мало значення – «морське вбрання» і «морський мох».
Найвідомішою стравою із кіма, певне, вважається кімпаб — це свого роду роли, але з іншими видами начинок. Він, як і притаманно більшості корейських страв, легкий у приготуванні, смачний та поживний. Найчастіше основою кімпаба є рис з додаванням кунжутної олії та кім, а для традиційної начинки загортають шинку, мариновану редьку, огірок, нарізані смужками смажені яйця, моркву.
За посиланням згаданим нижче, можна ознайомитись зі способом приготування цієї страви від одного з найпопулярніших шеф-кухарів Кореї — Пек Чжон Вона, доступні англійські субтитри:
Про походження назви «кім» відомо з часів епохи Чосон. В середині XV ст. у південній провінції Чолла, міста Кванян жив чоловік, на ім’я Кім Йо Ік (김여익). Одного разу він, гуляючи берегом моря, випадково побачив водорості, які причепилися до уламка деревини. Недовго думаючи Кім вирішив спробувати їх, але на його подив водорості виявилися досить смачними. У результаті він, розставивши нові дерев’яні шматки, вирішив ще якийсь час постежити за ними. Згодом Йо Ік помітив, що водорості продовжують чіплятися до дерева таким чином, тому він почав «вирощувати» їх.
На той час не було певного методу культивації та просушування, тому Кім Йо Ік вигадав свій спосіб. Він тонко розтягував смужки кіма, що дозволяло їм просушитися швидше та якісніше. Після декількох вдалих спроб сушки пан показав своє нововведення іншим. Людям сподобався такий спосіб, і вони теж почали збирати та сушити водорості за методом Кіма, продаючи потім їх на ринку.
Вода місцевості, де жив Кім Йо Ік, поєднувала річкову та морську, завдяки чому кім славився своїм особливим ароматом та смаком. Незабаром він набрав такої популярності, що чутки поширилися до самої резиденції короля. Король, спробувавши за обіднім столом схожий на чорний папір делікатес, запитав, як це називається. Але ніхто не знав назви. Потім якийсь слуга сказав що це їжа, приготована Кімом, який живе в провінції Чолла. На що король відповів: «Як така смачна страва і не має назви?!, – назвімо це кім». Так, їжу, яка колись у кожному регіоні називалася по-різному і не мала єдиної назви, відтоді стали називати однією — «кім».
Нині у рідному місті першовідкривача кіма присвячений музей. Усередині на фотографіях та експозиціях представлені різні пов’язані з Кім Йо Іком розповіді, давні та сучасні методи вирощування кіму, його різновиди тощо.
Авторка Анастасія Гольонко
4
